Формування та розвиток життєвих компетентностей учнів

​

           З розвитком та модернізацією системи освіти в Україні основним результатом діяльності загальноосвітніх навчальних закладів має стати не тільки система знань,умінь та навичок дитини сама по собі, а її життєва компетентність, здатність жити в гармонії зі світом та власним серцем. Випускник має не тільки володіти академічними знаннями, а й бути гармонійною, творчою, успішною особистістю,соціально активною, соціально мобільною, уміти діяти в будь-якій життєвій ситуації. Ефективний розвиток життєвої компетентності учня можливий сааме на засадах співдіяльності та співтворчості дітей, їхніх батьків та вихователів.

               Основною цінністю сучасної освіти є людина з усією сукупністю її особливостей, як цілісна динамічна система. Школа та психологічна служба (як одна із її важливих підсистем) є запорукою збереження і зміцнення фізичного, психічного, морального та духовного здоров’я дитини, вони допомагають їй у ситуації життєвої кризи, зберігають особистість у драматичних обставинах життя, захищають її від різних стресогенних чинників. Захисна функція психологічної служби в школі завжди була домінуючою. Але міра відповідальності системи психологічного супроводу не може зводитися до задач тільки подолання труднощів у навчанні, але повинна включати в себе задачі забезпечення успішної соціалізації, збереження здоров'я, захист прав дітей та підлітків.

Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних їй для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій та конструктивної взаємодії з іншими. Проблему формування комунікативної та соціальної компетентностей досліджували вчені Н. Бутенко, М. Заброцький, Л.Петровська та інші.

Компетентність — це підхід до знання як інструменту розв'язання життєвих, проблем, прийняття ефективних рішень у різних сферах життєдіяльності людини.

Комунікативна компетентність – це здатність особистості до ефективного спілкування, яка передбачає наявність комунікативних знань, умінь, навичок, певного досвіду, сформованість особистісних якостей.  Спілкуючись з однолітками та дорослими, дитина вчиться планувати та управляти своїми діями, формує вміння встановлювати контакти із партнерами по спілкуванню. У спілкуванні особливу роль відіграє процес оволодіння  різними соціальними ролями.

Однією з ключових є соціальна компетентність, яка становить комплекс особистісно-психологічних технологій взаємодії особистості з навколишнім соціальним середовищем. Поняття "соціальна компетентність” концептуалізує вищий рівень соціальної активності особистості – освоєння та розвиток соціальної дійсності, який досягається в процесі діяльності, поведінки, спілкування, споглядання тощо і завдяки гармонізації усвідомлення соціальних потреб і ціннісних орієнтацій.

Стан розвитку соціальної компетентності дітей досить чітко проявляється у взаємодії з однокласниками, адже клас на досить тривалий час стає осередком соціальної активності дитини. Саме тут вона вперше самостійно намагається взаємодіяти з тими, хто оточує, будувати свою поведінку згідно з власними потребами та вимогами соціальної дійсності, задовольняти бажання, спираючись на норми суспільства.

Для української ментальності характерним є прагнення зробити дитину щасливою в родинному, професійному, громадському та державному

житті, тобто в життєтворчості. Отож, виховна діяльність психолога має бути спрямована на співдіяльність дітей, їхніх сімей та дорослих із формування таких життєвих компетентностей, які нададуть кожному вихованцеві можливість обрати свій шлях у житті, забезпечать комфортне життя в соціумі. Актуальність такої виховної системи класу визначається в єдності зусиль родини, педагогів

і громадськості у вихованні дитини, формуванні її характеру, особистісних рис, національної свідомості й розвитку природного таланту, спрямованих на розвиток життєвої компетентності кожного учня на принципах співдіяльності та співтворчості дітей і дорослих. Творча співпраця, співдіяльність батьків, дітей і вчителів позитивно впливає на розвиток классного колективу, виховання в учнів людяності, поваги до старших, доброзичливого ставлення до товаришів, любові до рідної землі й усього прекрасного. Завдяки цьому в дітей формується громадянська позиція, усвідомлення себе як особистості, почуття національної  гордості, причетності до країни та її національних святинь.

     Компетенція особистісного самовдосконалення, спрямована на засвоєння засобів фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку, емоційну саморегуляцію та самопідтримку, пов'язана з безперервним самопізнанням, розвитком необхідних особистісних якостей, формуванням психологічної грамотності, культури мислення й поведінки. До цієї компетенції слід віднести правила особистої гігієни, турботу про власне здоров'я, внутрішню екологічну культуру, комплекс якостей, пов'язаних з основами безпечної діяльності.

 У виховній роботі з метою розвитку творчих здібностей та сприяння самоствердженню стимулюється зайнятість дітей у роботі гуртків та студій за інтересами, залучення їх до самоврядування.

    Життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості

Складна компетентність, яка формує поняття життєвої компетентності, -це професійні навички, освіченість, ініціативність, громадськість, патріотизм, почуття власної гідності, впевненість у собі, відповідальність за прийняті рішення, повага до думки інших людей, взаємини, правові навички, навички поведінки, безпеки, досвід самореалізації, саморозвитку, адаптованість у сучасному світі

    Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими.

     Отже, компетентність означає наявність знань про різні аспекти життя людини, навичок творчого володіння інтелектуальним і фізичним інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими людьми в різних ситуаціях, враховуючи конфліктні; характеризує повноту, достатність та адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих знань та відповідного практичного досвіду. Під компетентністю сьогодні розуміється інтегрована характеристика якостей особистості людини і рівня її підготовки до виконання діяльності у певній галузі діяльності.

      Компетентність включає когнітивний, емоційно-вольовий, комунікативний компоненти.

Тому, розглядаючи компетентність, важливо враховувати не тільки те, що знає людина і якими методами вона користується, але і те, що рухає її діями, які погляди вона поділяє, як вона реагує на різні ситуації, причому все це розглядається не окремо, а в цілому. Крім цього компетентність - це ситуативна категорія, тому що виражається в готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних життєвих ситуаціях. Зовнішня дійсність структурується відповідно до внутрішньої, а внутрішня, у свою чергу, відтворює вплив навколишнього середовища.

     Прояв компетентності можна оцінити тільки на основі сформованої в людини сукупності умінь та її поведінкових реакцій. Аналіз зазначених положень дає змогу висловити думку про те, що некомпетентність може служити критерієм девіантного розвитку людини. Розвиток будь-якого суспільства залежить від того, як воно розуміє мету, завдання і зміст освіти, які напрями розвитку вважає пріоритетними.

    В процесі формування життєвої компетентності дуже важливим є молодший шкільний вік. Саме він є перехідною ланкою особистості від позиції дошкільника до нової „соціальної позиції” (Л.І. Божович) – який вже має коло важливих обов‘язків і прав, а також займає нове положення в суспільстві. Самостійність, організованість, керування власною поведінкою та здатність до прийняття рішень є суттєвою складовою особистості молодшого школяра, яка зумовлює характер її соціальної активності, здатності до вироблення нових стратегій життєдіяльності, початкових елементів адаптації до стрімких соціально-економічних змін у суспільстві.    Саме тому цей вік є дуже важливим для формування життєвої компетентності.

     Слід відзначити, що вступ до школи - переломний момент у житті дитини, що змінює в цілому ієрархію її домагань. Молодший шкільний вік характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних стосунків, а, отже, новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї „послом суспільства". Під його впливом дитина активно й усвідомлено оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми формами. Проникнути у сутність справжніх стосунків між людьми вона ще не здатна.

Компетентність передбачає відповідно віковим  можливостям та індивідуальній історії життя дитини рівень розвитку особистісних механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація, емпатія, рефлексія, образ „Я", совість.

     Коли молодші школярі під керівництвом і за допомогою вчителя аналізують навчальний матеріал, виділяють у ньому загальне відношення, а потім його конкретні прояви, в них формується поняття як принцип орієнтації у розмаїтті цього матеріалу. Це шлях теоретичного ставлення до дійсності та необхідних для цього здібностей. До останніх, передусім, належать рефлексія - усвідомлення дитиною способів власних навчальних дій, та внутрішні дії. Найголовніше в рефлексії в навчальній діяльності — це рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що пройшли.

Відомо, що життєва компетентність - це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту. Життєва компетентність передбачає свідоме і несвідоме ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей, вона пов'язана з самовдосконаленням людини

Життєві компетентності поділяють на :

•    соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві): брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій;

•    загальнокультурні (комунікативні): уміння спілкуватися усно й письмово рідною й іноземною мовами, оволодівати досягненнями культури, з розумінням і повагою ставитися до людей інших національностей, релігій, мов, рас, культур, політичних поглядів і соціального стану;

•    інформаційні: уміння одержувати,  осмислювати, обробляти й використовувати інформацію з різних джерел;

•    саморозвитку й самоосвіти: потреба й готовність постійно вчитися протягом усього життя; опановувати вміннями й навичка ми самоаналізу, самоконтролю й самооцінки;

•    здоров'язберігаючі: готовність дотримуватися здорового образу життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах.

 Можливості продуктивного навчання доцільно співвіднести зі специфікою кожної окремої групи компетентностей

Соціальна

Стимулювати пізнавальну активність учнів; забезпечення співробітництва; робота в групі; усвідомлення власного внеску в загальну діяльність; забезпечення мотивації діяльності; розв'язання проблеми; пошук шляхів реалізації проектів; установлення причинно-наслідкових зв'язків; формування адекватної оцінки й самооцінки; уміння використовувати власний досвід

Комунікативна

• Формування власної точки зору й уміння її захищати;

• розвиток культури мови;

• адекватне ставлення до критики;

• стимулювання критичного ставлення до себе;

• обговорення проблем;

• уміння спілкуватися з іншими, повага до чужої думки;

• формування загальнолюдських цінностей;

• підвищення культурного рівня учнів;

• толерантне ставлення до діяльності людей інших національностей, віросповідань, культури й мови;

• оцінка досягнень національної, європейської, світової культури й мистецтва

З урахуванням даних позицій ключовими життєвими компетентностями є такі.

1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетентність забезпечує механізм самовизначення учня в ситуаціях навчальної й іншої діяльності. Від неї залежать індивідуальна освітня траєкторія учня та програма його життєдіяльності в цілому.

2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких учень повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурній сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу. До цього ж відноситься досвід засвоєння учнем наукової картини світу, що розширюється до культурологічного й загальнолюдського розуміння світу.

3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються учнем. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. Стосовно досліджуваних об'єктів учень опановує креативні навички продуктивної діяльності: добуванням знань безпосередньо з реальності, володінням прийомами дій у нестандартних ситуаціях, евристичними методами рішення проблем. У рамках даної компетентності визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання ймовірнісних, статистичних та інших методів пізнання.

4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її. Дана компетентність забезпечує навички діяльності учня стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах та освітніх галузях, а також у навколишньому світі.

5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Учень має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін. Для освоєння даної компетентності в навчальному процесі фіксується необхідна й достатня кількість реальних об'єктів комунікації та способів роботи з ними для учня кожного ступеня навчання в рамках кожного досліджуваного предмета чи освітньої галузі.

6. Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення. У дану компетенцію входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої та суспільної вигоди, володіти етикою трудових і громадських взаємин. Учень опановує мінімально необхідні для життя в сучасному суспільстві навички соціальної активності та функціональної грамотності.

7. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки. До даної компетентності відносяться правила особистої гігієни, турбота про власне здоров'я, статева грамотність, внутрішня екологічна культура. Сюди ж входить комплекс якостей, пов'язаних з основами безпечної життєдіяльності особистості.