top of page

Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни

28.02.2022

 

ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. 

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями. 

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички.

Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням, а дещо повернеться саме собою.

 

ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ

  1. ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.

Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.

Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції відключили неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).

2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість. 

3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок. 

4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки,  рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.

5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ

Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройзяк діяти при панічній атаці.

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

  • покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю 

  • потерти кінчик носу

  • надавити не сильно на очні яблука з двох боків

  • якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді

  • сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота

  • змащувати губи, полоскати рот водою

  • витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини

  • подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо

  • розтерти тіло

  • розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки 

  • покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються

  • розтерти руки, прикласти до нирок.

6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ

Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.

7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ

  • Обіймайте дитину, жартуйте з нею. 

  • Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким. 

  • Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.

  •  Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Психологиня Світлана Ройз пише, що

необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 

Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.

Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа,  уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ

Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно  дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити  в ігровій формі. Можна застосовувати гру «Злий бобер» (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному. 

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому

дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути

КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.

Бот першої психологічної допомоги із порадами психологічної підтримки для себе та щоб підтримати інших.

Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут .

Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій “Розкажи мені”, створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

Що сказати дитині? Інструкція для батьків під час російської загрози

Ділимося практичними порадами психологів та ЗСУ, пояснюємо, як натренувати "м’язи безпеки", а також розповідаємо, як потурбуватися і про домашніх улюбленців

 

У чому проблема?

Останнім часом інформаційний простір заповнений лякаючими повідомленнями про велику ймовірність повномасштабного наступу російської армії. Аналітики й ЗМІ обговорюють різні варіанти розвитку подій, деякі західні держави попереджають своїх громадян про небезпеку подорожей до України і евакуюють родини дипломатів, люди в соцмережах діляться інструкціями по складанню "тривожних валізок" і своїми страхами. 

Нескінченний потік фейків, постійні "замінування" та не завжди переконливе заспокоєння населення з боку влади тільки ще більше розпалюють загальне напруження й панічні настрої.

Не залишаються осторонь і діти, які нервуються та переживають не менше за дорослих. Найменші підсвідомо зчитують і віддзеркалюють тривогу батьків, старші —  інтерпретують на свій лад почуті від дорослих чутки та новини. Як захистити свою дитину в цій ситуації, як правильно пояснити, що відбувається, та навчити без паніки дбати про власну безпеку, розбиралася "Рубрика". 

Яке рішення?

У повномасштабну війну вірять не всі. Дехто взагалі заплющує очі на останні новини, вважаючи їх маніпуляціями й маячнею. Адже зазвичай про небезпечні ситуації навіть думати неприємно. Ймовірний вибух, землетрус, ДТП, витік газу, пожежа, воєнне вторгнення — все це дестабілізує будь-яку дорослу психіку, що ж тоді говорити про дітей. Є навіть думка, що розмовляти з дітьми про панічні новини взагалі не потрібно. Мовляв, навіщо псувати їм дитинство гіпотетичними припущеннями політиків?

Проте психологи вважають, з дітьми важливо говорити про надзвичайні ситуації. У першу чергу для того, щоб інформація, яку вони можуть отримати під час самої НС, не шокувала й не травмувала їх. Підготовка робить стрес дитини "експертним", виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості, протиставляє тривозі продуктивні дії. 

Як це працює?

Супергерої безпеки

 

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що  дорослі, яким вони довіряють, знають усе і завжди зуміють дати відповідь на будь-яке питання. На допомогу батькам прийшла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз. Вона розробила докладну ілюстровану методичку "Супергерої безпеки" для українських батьків. У ній містяться рекомендації щодо того, як підготувати своїх дітей до можливих надзвичайних ситуацій, як безпечно говорити з дітьми про надзвичайні ситуації, чому про це важливо розмовляти, з чого почати й чим відрізнятиметься розмова залежно від віку.

Авторка методички наголошує: ми говоримо про безпеку не тому, що має статися щось небезпечне, а щоби натренувати "м'язи безпеки". Це треба, щоби відчувати свою силу в будь-якій складній ситуації й почуватися захищеними.

Розмову важливо почати, коли вся сім'я збирається разом. Можна сісти в коло, щоб усі бачили одне одного й були включені в розмову, а увага рівномірно розподілялася між усіма членами сім'ї.

Алгоритм підготовки до розмови:

  • Розповідаємо теорію та пояснюємо, навіщо це знати.

  • Залучаємо до гри-тренування.

  • Закріплюємо знання в тренувальній дії.

  • Розмова не має бути довгою. 

Говорити потрібно спокійно та повільно, спостерігаючи за реакцією дітей. Дітей молодшого віку краще обіймати чи тримати за руку. Також треба дати можливість дітям відреагувати на сказане. 

Всі запропоновані теми можна розділити на 3-4 заняття (етапи) "супергероїв безпеки".

  • Перший етап. Що таке безпека?

  • Другий етап. Як ми можемо подбати про безпеку?

  • Третій етап. Закріплюємо знання в дії.

Батьки мають бути готовими до того, щоб терпляче відповідати на одні й ті самі питання. Проговорювати рутинні речі. Давати психологічний, візуальний і тілесний контакти. Нагадувати, хто вони зараз поруч з дитиною, і хто зможе прийти їй на допомогу у надзвичайній ситуації. Зі школярами треба ділитися своїми думками, з підлітками — шукати відповіді разом. І дуже важливо — не перестаратися. Помітити, коли досить. І розбивати інформацію на частини. Наприклад, самій Світлані Ройз для розмови з дитиною 7 років знадобилось 7-8 підходів.

Знайти і завантажити методичку для батьків можна за посиланням.

Як вижити під час надзвичайної ситуації та в умовах війни: легко про серйозне

 

Громадська мережа "Елеос-Україна" у співпраці з Управлінням цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ розробила практичний порадник для школярів "Як вижити під час надзвичайної ситуації та в умовах війни: легко про серйозне". 

Брошура-порадник у легкій для дитячого сприйняття формі дає змогу школярам дістати уявлення про причини виникнення надзвичайних ситуацій, особливості їх перебігу та прояву, а також засвоїти алгоритм дій, які знижують ступінь ризику для життя та здоров'я. На сторінках порадника розповідається, як підготуватись до евакуації, які речі першої необхідності потрібно підготувати на випадок НС, як перетворити підвал на укриття, що робити, коли пролунав сигнал-попередження, та багато іншого.

Одна з упорядниць посібника, програмна директорка ГО "Елеос-Україна" Олена Танасійчук зазначила: на 60 сторінках вони доступно розповіли підліткам не лише про те, як їм діяти у критичних ситуаціях, а й як комунікувати в цей час із родиною, подбати про братів та сестер, про інші важливі моменти. Звісно, ця книжка — не панацея від усіх небезпечних ситуацій, але в ній зібрано життєво необхідні поради для різних випадків — помічні і навіть рятівні.

Електронна версія практичного порадника "Як вижити під час надзвичайної ситуації та під час війни: легко про серйозне" знаходиться у вільному доступі за посиланням.

Складаємо план

Яким би не був розвиток подій, усім нам треба пам'ятати: той, хто підготовлений – не панікує, а допомагає собі й іншим. Від впевнених зважених дій батьків та інших дорослих членів родини залежить психологічна стабільність дітей під час надзвичайної ситуації.

Перш за все, на сімейній нараді треба поговорити з рідними та дітьми про дії кожного у випадку надзвичайної ситуації: 

  • що треба зробити в першу чергу; 

  • де зібратись усім членам родини у випадку евакуації; 

  • хто, де і кого має забирати;

  • скільки часу допустимо чекати всіх на збір і куди саме ви поїдете. 

Розкажіть про цей план усім членам родини. Добре було б прописати його і покласти листок у "тривожну валізу".

Крім того, з дітьми також треба проговорити: 

  • що робити, коли зникає зв'язок; 

  • хто за що відповідає; 

  • хто несе воду та їжу;

  • де знаходиться "тривожна валіза" або рюкзак  з документами, медикаментами та найнеобхіднішими речами. 

Навіть якщо у вас "тривожна валіза"/рюкзак не зібрані, саме знання, що для них потрібно, вже мобілізує. А ще краще, зважаючи на тяглість війни (в тому числі інформаційної), такі рюкзаки все ж таки підготувати й залишатися з цього приводу спокійним.

Збираємо рюкзак безпеки для дітей

Щоб не посилювати тривогу, Світлана Ройз пропонує замінити назву "тривожний рюкзак" на "рюкзак безпеки". Також треба розповісти дитині, що саме буде у рюкзаку та навіщо:

  1. Насамперед запастися життєво необхідними речами.

  2. Подумати, які речі необхідно мати з собою в тому випадку, якщо ви будете змушені перебувати в безпечному приміщенні протягом певного часу, не виходячи звідти.

  3. Повідомити про це членів сім'ї: продемонструвати вміст сумки чи рюкзака безпеки ("тривожної валізи") та вказати місце її зберігання; переконатися, що всі знають, як користуватися цими речами; призначити відповідального за періодичні перевірки й оновлення вмісту сумки.

У дитини можна запитати: "А що б ти поклав/-ла насамперед? Що для тебе найважливіше?"

Типовий вміст рюкзака для дитини молодшого віку:

  • тепла легка ковдра або дитячий спальник;

  • похідні дитячі ложка, миска, чашка;

  • засоби гігієни;

  • ліки, які дитина приймає на постійній основі;

  • маленька неважка іграшка.

  • важливо: ніколи не кладіть у рюкзак дитини оригінали документів — вони мають бути в дорослому рюкзаку.

Пам'ятайте: більше двох кілометрів малі діти пішки не пройдуть навіть із таким рюкзачком. Цілком можливий варіант — ви будете нести як рюкзак дитини, так і її саму, якщо вона дуже стомиться чи погано почуватиметься.

Якщо у вас є немовля/та, врахуйте, що в дорослий рюкзак ви окремо маєте покласти і "дитячий модуль": змінний одяг і білизну, підгузки, дитяче харчування, всі інші дитячі ліки.

Агресія у підлітків. Причини та способи її усунення.

 

Ваша дитина  дедалі частіше проявляю агресію ? Ви вражені, засмучені, занепокоєні?  У такій проблемі ви не самотні. Багато батьків стверджує, що їхні підлітки часто бувають агресивними і вдома, і в колі однолітків.

Підлітковий вік пов'язаний із фізичними й гормональними змінами, що дезорієнтує підлітків, робить їх невпевненими в собі.

Крім того, у цей період діти починають переоцінювати свою роль у суспільстві й сім'ї. Загалом ці фактори можуть призвести до спалахів агресії у підлітка, і при цьому він, найімовірніше, не знає, як упоратися зі складними емоціями.

Крім щойно названих, розгляньмо й низку інших факторів, здатних спричинити агресію в підлітків.

 Причини підліткової агресії

Останніми роками проведено багато досліджень, присвячених агресії у підлітковому віці. Ученим вдалося визначити декілька чинників, що викликають агресію. Ось деякі з них:

Помилки виховання в сім′ї

Постійна вседозволеність, або тотальна заборона

Травматичні події 

Смерть або хвороба близької людини, розлучення батьків, знущання старших братів, сестер або однолітків викликають у підлітків стрес. Останній нерідко спричиняє агресивну поведінку. Також поштовхом до агресії може стати те, що підліток є свідком насилля або конфліктів у сім'ї.

Насилля 

Фізичне або емоційне насилля є ще однією причиною агресивної поведінки серед підлітків.насилля призводить до того, що підліток відчуває злість і сором; почуття сорому не дає підлітку змоги розповісти кому-небудь про насилля, тому воно переростає в агресію.

Психічні розлади 

Деякі підлітки страждають від психічних розладів:

біполярного розладу;

панічних атак;

шизофренії;

депресії;

посттравматичного розладу.

Усі ці розлади викликають у підлітків агресивну поведінку.

Проблеми зі здоров'ям 

У деяких випадках до агресивної поведінки підлітків призводять медичні проблеми: пошкодження мозку, епілепсія, розумова відсталість або синдром Туретта. При належному медичному обстеженні можна вилікувати ці захворювання й упоратися з агресією підлітка.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) та розлади навчання

Підлітки, котрі страждають на СДУГ, стикаються з низкою соціальних та емоційних труднощів. Такий підліток може здаватися злим і агресивним.

Залежності

Деякі підлітки експериментують із наркотиками й алкоголем. Коли вони починають зловживати цими речовинами або в них розвивається залежність, це може призвести до агресивної поведінки.

Тиск із боку однолітків

Підлітки прагнуть прийняття в колі однолітків. Вони хочуть стати частиною групи. Якщо цього не відбувається, підліток переживає емоційні страждання та гнів, які, своєю чергою, призводять до агресивної поведінки.

Низька самооцінка

Деякі підлітки страждають від низької самооцінки. Вони намагаються компенсувати це за допомогою агресивної поведінки. Найчастіше це відбувається, коли підліток перебуває в колі однолітків.

 


 

Як упоратися з агресивною поведінкою підлітків???

На щастя, батьки у змозі контролювати агресію підлітків за допомогою таких методів.

Консультації психологів

Підлітка, схильного до агресивної поведінки, можна проконсультувати у психолога.

оберіть психолога, котрий спеціалізується на роботі з підлітками;

у результаті роботи з психологом підліток навчиться брати на себе відповідальність за свою поведінку, а також налагоджувати взаємини з людьми, котрі його оточують.

Консультація в сімейного психолога

Гарною ідеєю може бути консультація у психолога для всієї родини:

спілкування членів сім'ї один з одним під керівництвом психолога може становити велику користь;

консультація сімейного психолога допоможе вирішити сімейні конфлікти і проблеми в стосунках, що є причиною агресивної поведінки підлітка.

Медична допомога

Якщо в підлітка діагностовано психічну або неврологічну проблему (наприклад, епілепсію, депресію тощо), правильна медична допомога у змозі знизити рівень агресії.

Поведінковий договір

Ви можете спробувати укласти усну угоду з підлітком. Це змусить його взяти на себе відповідальність за власну поведінку та вчинки:

перерахуйте моделі поведінки, які ви очікуєте від підлітка. Поясніть, яка винагорода його чекає тоді, коли він виявлятиме очікувану поведінку;

не пропонуйте матеріальну винагороду за гарну поведінку;

натомість ви можете встановити підлітку наслідки за погану поведінку. Найкраще, якщо ці наслідки стосуватимуться звичних для підлітка речей. Наприклад, скажіть йому, що в разі поганої поведінки він не піде з друзями в кіно або кафе.

Домашні правила

Установіть домашні правила, яких повинні дотримуватися підлітки, незалежно від того, подобається це їм чи ні:

правила повинні бути зрозумілими;

повідомте підлітку, що йому доведеться миритися з наслідками, якщо він порушить встановлені правила.

Техніки розслаблення

Навчіть підлітка розслаблятися, щоб він зміг упоратися зі стресом:

якщо підліток перевантажений домашніми обов'язками або відчуває тиск однолітків, техніки розслаблення можуть бути для нього вельми корисними;

своєю чергою, розслаблення знизить рівень агресії підлітка;

навчіть підлітка використовувати техніки розслаблення тоді, коли він відчуває злість або стрес.

Коли ви знаєте можливі причини агресії в підлітків, вам до снаги визначити початкові ознаки агресії у вашої дитини. Не ігноруйте ці ознаки, але й не поспішайте відправляти підлітка на консультацію до психолога. Виявляйте любов і підтримку – це те, що насамперед потрібно підлітку.

І найголовніше, любіть свою дитину такою, яка вона є!

10 кроків, щоб стати кращими батьками

 

  Як можна допомогти дитині добре поводитись?

 

     Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

 

-    Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

   Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

 

-    Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

 

-     Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства.    Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

 

-      Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.   Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого.

 

-     Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому.

 

-     Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

 

-     Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

     У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

 

-      Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише  собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

 

-    Змінюйте оточення, а не дитину.Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

    Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

 

-    Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

 

-    Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення.   Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

     Не надавайте  великого значення заохоченням і покаранням. В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними.

     Обирайте виховання без побиття та крику. На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

 

Факти, що можуть Вас здивувати...

 

          Діти часто не розуміють, чому їх покарано. Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими. Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

 

          Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти.Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

 

          Діти мають право на позитивне ставлення до себе. Уряд України зобов’язався дотримуватись принципів Конвенції Організації Об’єднаних Націй з прав дитини. В ній виголошено, що діти мають права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і психічного насильства та навмисного приниження.

 

Пам’ятка батькам

з використання дитиною комп’ютера

 

 Щоб батьки могли контролювати користування комп’ютером дитиною, вони повинні самі хоча б на елементарному рівні вміти ним користуватися.

 

 Дитина не повинна грати в комп’ютерні ігри перед сном.

 

 Кожні 20-30 хвилин роботи за комп’ютером необхідно робити перерву.

 

 Дитина не повинна працювати за комп’ютером більше 1,5 – 2 годин

 

 Батьки повинні контролювати придбання дитиною комп’ютерних дисків з іграми, аби запобігти шкоді дитячому здоров’ю й психіці.

 

 Якщо дитина не має комп’ютера вдома й відвідує комп’ютерний клуб, батьки повинні знати , в якому клубі вона буває та з ким там спілкується.

 

 Якщо дитина дуже захоплюється комп’ютером і весь вільний час проводить у комп’ютерному клубі, необхідно побувати там разом з нею.

 

 Якщо дитина використовує комп’ютер безвідповідально, необхідно увести пароль.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СЕРЕДНІХ І СТАРШИХ КЛАСІВ

 

  1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:

 побутові (повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять тощо);

 емоційні (демонструйте віру в можливості дитини, не втрачайте надії на успіх, радійте найменшим досягненням, чекаючи на успіх, виявляйте любов і терпіння, не ображайте її у разі невдачі тощо);

 культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми, дисками; використовуйте Інтернет для навчальних занять, разом дивіться навчально-пізнавальні програми по телевізору, обговорюйте побачене тощо).

 

 2.  Слухайте свою дитину: нехай вона переказує те, що треба заучувати, запам’ятовувати, періодично диктуйте тексти для записування, перевіряйте знання за запитаннями підручника і т. ін.

 

 3. Регулярно знайомтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю і надання можливої допомоги.

 

 4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій ви маєте успіх.

 

 5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків має бути не оцінка, а знання, навіть якщо сьогодні ними скористатися неможливо. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де коли ці знання стануть у нагоді.

 

 6. Не залишайте без уваги вільний час  дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших, краще порівняйте її із собою – це дає надію.

 

 7. У середніх класах підлітки можуть виконувати домашні завдання спільно: це підвищує відповідальність, адже завдання виконують не тільки для себе, але і для інших. Наберіться терпіння, коли діти займаються навіть по телефону: уточнюють, обговорюють, сперечаються.

 

 8. Намагаючись пояснити різні способи виконання завдання, не відмовляйтеся від свого рішення. Це стимулює активність школяра.

 

 9. Давайте відчути дитині, що любите її незалежно від успішності, помічаєте пізнавальну активність навіть за окремими результатами.

 

 10. Пам’ятайте, що, за науково-обгрунтованими нормами, над виконанням всіх домашніх завдань учні п’ятих – шостих класів повинні працювати до 2,5 годин, сьомих-восьмих – до 3 годин, восьмих-дев’ятих – до 4 годин. Порівняйте, наскільки близькі ці норми до кількості годин, які витрачає ваша дитина на домашню роботу. Допомагайте дотримуватися рекомендацій: це важливо для здоров’я, психічної рівноваги та хорошого ставлення дитини до навчання.

 

 11. Створюйте традиції й ритуали, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

 

 БАТЬКИ І ДІТИ .   ЕФЕКТИВНІ СТРАТЕГІЇ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ

 

1. «Виграти – виграти».

 

 У чому полягають мої справжні потреби? Чого прагне протилежна сторона? Чи хочу я благополучного виходу для нас обох?

 

2. Творчий підхід.

 

 Які нові можливості розкриваються цією ситуацію? Замість того щоб думати, «як це могло б бути», чи бачу я нові можливості в тому «що є»?

 

3. Емпатія.

 

 Як би я почувався на місці протилежної сторони? Що намагається сказати протилежна сторона? Чи вислухав я думку іншої сторони як слід? Чи знає протилежна сторона, що я її чую?

 

4. Оптимальне самоствердження.

 

 Що я намагаюсь змінити? Як я можу сказати про це без обвинувачень? Чи відповідають мої слова моїм почуттям, а не моїм думкам про те, хто правий, а хто винний? Чи дотримуюсь я формули «Будь м’яким із людьми і жорстким з проблемою»?

 

5. Спільна влада.

 

 Чи не зловживаю я своєю владою? Чи не зловживає своєю владою протилежна сторона? Чи не можемо ми співпрацювати замість того, щоб сперечатися?

 

6. Управління емоціями.

 

 Що я відчуваю? Чи покладаю я на когось провину за свої почуття? Що я хочу змінити? Чи позбавився я бажання покарати протилежну сторону? Що я можу зробити для того, щоб краще володіти своїми почуттями?

 

7. Готовність вирішити конфлікт.

 

 Чи дійсно я хочу вирішити конфлікт? Чим викликана моя образа: минулим неприємним інцидентом, потребою, яку я ніяк не можу задовольнити, моєю упередженістю, у якій я ніяк не можу зізнатись собі.

 

8. Картографія конфлікту.

 

 У чому полягає питання, проблема конфлікту? Хто його головні учасники? Визначте потреби кожного учасника конфлікту (тобто порушення яких інтересів призвело до виникнення конфлікту). Що слід зробити, щоб знайти розумний вихід із складної ситуації?

 

9. Розробка альтернатив.

 

 Які варіанти розвитку конфлікту можна передбачити? Визначте найбільш прийнятий для всіх сторін.

 

10. Переговори.

 

 Чого я хочу добитись? Сформуйте чітке уявлення про загальний результат, тоді Ви зможете визначити свою подальшу поведінку. Як можна добитись справедливого результату, прийнятного для всіх? Чи не ігнорую я пропозиції іншої сторони? Чи не наполягаю лише на своїх доводах? Які питання я згоден включити в спільну згоду?

 

11. Посередництво.

 

 Чи можемо ми самостійно вирішити проблему? Можливо, нам потрібен посередник? Хто може стати посередником у вирішенні конфлікту? Чи підходить мені роль посередника у вирішенні конфлікту? Як я маю діяти, щоб не образити жодну з конфліктуючих сторін?

 

12. Розширення кругозору.

 

 Чи бачу я всю картину конфлікту, а не лише власну позицію в ньому? До чого може у майбутньому призвести заглиблення конфліктної ситуації?

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ

 

РІВНЯ  СТРАХІВ У ДИТИНИ

 

 

        Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

        Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

        Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

        Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.

        Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

        Більше заохочуйте, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

        Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин.

        Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів. Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть із нею малюнок.

        Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу. Змініть образ страху.

        Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини подолання свого страху.

        Посміхайтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов’язково страшну!) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вами. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже майже перемогли його.     Важливо, щоб дитина зрозуміла: «У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

       І пам’ятайте – дитина має право на помилку! Вона має знати – батьки в будь-якій ситуації підтримають її й не стануть менше любити!

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З ПІДТРИМКИ

ПОЗИТИВНОЇ САМООЦІНКИ У ПІДЛІТКА

 

      Людині потрібно, щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали, щоб вона була комусь потрібна і близька, щоб у неї був успіх у справах, навчанні й роботі, щоб вона могла реалізувати власні здібності, вдосконалюватися, поважати себе. Основа самооцінки дитини закладається в залежності від того, як із нею поводяться батьки. Якщо вони розуміють і приймають її, терпляче ставляться до її недоліків і промахів, вона виростає з позитивним ставленням до себе. Якщо дитину постійно «виховують», критикують і муштрують, самооцінка її виявляється низькою, хибною.

 

      Загальний закон тут простий: у дитинстві ми дізнаємось про себе лише зі слів та ставлення до нас рідних. Образ дитини будується зовні, рано чи пізно вона починає бачити себе такою, якою її бачать інші. Кожним зверненням до підлітка – словом, вчинком, інтонацією, жестом, виглядом і навіть мовчанням – ми сповіщаємо йому не лише про себе, але й завжди про нього, а часто саме про нього.

 

       Від знаків любові й визнання у підлітка складається відчуття: «Зі мною все гаразд», «я – добрий». А від сигналів засудження, невдоволення, критики – відчуття: «зі мною щось негаразд», «я – поганий». Покарання, а тим більше саме покарання, лише заглиблює його відчуття неблагополуччя й нещастя. Унаслідок підліток, врешті-решт, може дійти висновку: «Поганий, то й нехай! І буду поганим!» Це – виклик, за яким приховується гіркота відчаю.

 

          Щоб не допустити глибокого розладу дитини із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку, відчуття самоцінності. Це можна зробити, керуючись наступними принципами:

 Безумовно приймати дитину такою, якою вона є.

 Активно співчувати її потребам і хвилюванням.

 Бути разом із нею (читати, поділяти захоплення, відпочивати).

 Не втручатися в ті її заняття, з якими вона справляється самостійно.

 Допомагати, коли просить.

 Підтримувати успіхи.

 Довіряти їй свої почуття.

 Конструктивно вирішувати конфлікти.

 Використовувати в повсякденному спілкуванні фрази: «Мені добре з тобою», «Мені подобається, як ти…», «Ти, звичайно, впораєшся», «як добре, що ти у нас є».

 Бути міцними й послідовними. Діти – тонкі психологи. Вони чудово відчувають слабкості дорослих. Тому, не дивлячись на вашу готовність до компромісу, син або донька мають знати, що батьківський авторитет непорушний. Якщо ж дорослі демонструють підлітку власну невитриманість, істеричність, непослідовність, важко чекати від нього доброї поведінки.

 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ

«Тілесні покарання – хибний спосіб виховання»

 

           Караючи дитину «під гарячу руку» ви демонструєте гірше володіння собою, аніж вимагаєте цього від дитини, роблячи це не для виправлення дитини, а щоб розрядити нервову напругу. Слід пам’ятати, що ми не можемо дати дітям більше, ніж маємо самі.

 

 Показуючи при дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте їм поганий приклад.

 

 Тілесні покарання вимагають від батьків менше розуму та здібностей, ніж будь-які виховні заходи.

 

 Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розуміти та приймати закони моралі.

 

 Ляпаси можуть лише утвердити, але не змінити поведінку дитини.

 Задача дисциплінарної техніки – змінити бажання дитини, а не лише її поведінку.

 Покарання примушують дитину побоюватись втратити батьківську любов. Вона почуває себе знедоленою та починає ревнувати до брата чи сестри.

 

 Часті покарання спонукають дитину зоставатися інфантильною.

 У покараної дитини може виникнути вороже почуття до батьків. І щойно в ній поєднаються два почуття – любов та ненависть, як зразу виникає внутрішньо особистісний конфлікт.

 

 Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я.

 Говоріть з дитиною так, щоб не залишалось жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турботою і тривогою за неї, а не бажання відмахнутися, образити.

 Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми.

 

 Незначну домішку брехливості, штучності діти помічають дуже добре.

 

 Не забувайте поділитись зі своїми дітьми досягненнями й невдачами, тоді вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.

 

 При можливості доцільно замінити покарання на:

- терпіння (це найбільша доброчесність, яка може бути в батьків);

 пояснення (поясніть дитині, чому її поведінка неправильна, при цьому будьте по-можливості стислі);

-відволікання (постарайтесь запропонувати вашій дитині щось більш привабливе, аніж те, що їй заманулося);

- заохочування (це більш ефективно, ніж покарання).

bottom of page