10 кроків, щоб стати кращими батьками

 

  Як можна допомогти дитині добре поводитись?

 

     Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

 

-    Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

   Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

 

-    Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

 

-     Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства.    Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

 

-      Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.   Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого.

 

-     Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому.

 

-     Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

 

-     Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

     У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

 

-      Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише  собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

 

-    Змінюйте оточення, а не дитину.Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

    Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

 

-    Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

 

-    Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення.   Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

     Не надавайте  великого значення заохоченням і покаранням. В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними.

     Обирайте виховання без побиття та крику. На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

 

Факти, що можуть Вас здивувати...

 

          Діти часто не розуміють, чому їх покарано. Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими. Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

 

          Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти.Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

 

          Діти мають право на позитивне ставлення до себе. Уряд України зобов’язався дотримуватись принципів Конвенції Організації Об’єднаних Націй з прав дитини. В ній виголошено, що діти мають права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і психічного насильства та навмисного приниження.

 

Пам’ятка батькам

з використання дитиною комп’ютера

 

 Щоб батьки могли контролювати користування комп’ютером дитиною, вони повинні самі хоча б на елементарному рівні вміти ним користуватися.

 

 Дитина не повинна грати в комп’ютерні ігри перед сном.

 

 Кожні 20-30 хвилин роботи за комп’ютером необхідно робити перерву.

 

 Дитина не повинна працювати за комп’ютером більше 1,5 – 2 годин

 

 Батьки повинні контролювати придбання дитиною комп’ютерних дисків з іграми, аби запобігти шкоді дитячому здоров’ю й психіці.

 

 Якщо дитина не має комп’ютера вдома й відвідує комп’ютерний клуб, батьки повинні знати , в якому клубі вона буває та з ким там спілкується.

 

 Якщо дитина дуже захоплюється комп’ютером і весь вільний час проводить у комп’ютерному клубі, необхідно побувати там разом з нею.

 

 Якщо дитина використовує комп’ютер безвідповідально, необхідно увести пароль.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СЕРЕДНІХ І СТАРШИХ КЛАСІВ

 

  1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:

 побутові (повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять тощо);

 емоційні (демонструйте віру в можливості дитини, не втрачайте надії на успіх, радійте найменшим досягненням, чекаючи на успіх, виявляйте любов і терпіння, не ображайте її у разі невдачі тощо);

 культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми, дисками; використовуйте Інтернет для навчальних занять, разом дивіться навчально-пізнавальні програми по телевізору, обговорюйте побачене тощо).

 

 2.  Слухайте свою дитину: нехай вона переказує те, що треба заучувати, запам’ятовувати, періодично диктуйте тексти для записування, перевіряйте знання за запитаннями підручника і т. ін.

 

 3. Регулярно знайомтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю і надання можливої допомоги.

 

 4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій ви маєте успіх.

 

 5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків має бути не оцінка, а знання, навіть якщо сьогодні ними скористатися неможливо. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де коли ці знання стануть у нагоді.

 

 6. Не залишайте без уваги вільний час  дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших, краще порівняйте її із собою – це дає надію.

 

 7. У середніх класах підлітки можуть виконувати домашні завдання спільно: це підвищує відповідальність, адже завдання виконують не тільки для себе, але і для інших. Наберіться терпіння, коли діти займаються навіть по телефону: уточнюють, обговорюють, сперечаються.

 

 8. Намагаючись пояснити різні способи виконання завдання, не відмовляйтеся від свого рішення. Це стимулює активність школяра.

 

 9. Давайте відчути дитині, що любите її незалежно від успішності, помічаєте пізнавальну активність навіть за окремими результатами.

 

 10. Пам’ятайте, що, за науково-обгрунтованими нормами, над виконанням всіх домашніх завдань учні п’ятих – шостих класів повинні працювати до 2,5 годин, сьомих-восьмих – до 3 годин, восьмих-дев’ятих – до 4 годин. Порівняйте, наскільки близькі ці норми до кількості годин, які витрачає ваша дитина на домашню роботу. Допомагайте дотримуватися рекомендацій: це важливо для здоров’я, психічної рівноваги та хорошого ставлення дитини до навчання.

 

 11. Створюйте традиції й ритуали, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

 

 БАТЬКИ І ДІТИ .   ЕФЕКТИВНІ СТРАТЕГІЇ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ

 

1. «Виграти – виграти».

 

 У чому полягають мої справжні потреби? Чого прагне протилежна сторона? Чи хочу я благополучного виходу для нас обох?

 

2. Творчий підхід.

 

 Які нові можливості розкриваються цією ситуацію? Замість того щоб думати, «як це могло б бути», чи бачу я нові можливості в тому «що є»?

 

3. Емпатія.

 

 Як би я почувався на місці протилежної сторони? Що намагається сказати протилежна сторона? Чи вислухав я думку іншої сторони як слід? Чи знає протилежна сторона, що я її чую?

 

4. Оптимальне самоствердження.

 

 Що я намагаюсь змінити? Як я можу сказати про це без обвинувачень? Чи відповідають мої слова моїм почуттям, а не моїм думкам про те, хто правий, а хто винний? Чи дотримуюсь я формули «Будь м’яким із людьми і жорстким з проблемою»?

 

5. Спільна влада.

 

 Чи не зловживаю я своєю владою? Чи не зловживає своєю владою протилежна сторона? Чи не можемо ми співпрацювати замість того, щоб сперечатися?

 

6. Управління емоціями.

 

 Що я відчуваю? Чи покладаю я на когось провину за свої почуття? Що я хочу змінити? Чи позбавився я бажання покарати протилежну сторону? Що я можу зробити для того, щоб краще володіти своїми почуттями?

 

7. Готовність вирішити конфлікт.

 

 Чи дійсно я хочу вирішити конфлікт? Чим викликана моя образа: минулим неприємним інцидентом, потребою, яку я ніяк не можу задовольнити, моєю упередженістю, у якій я ніяк не можу зізнатись собі.

 

8. Картографія конфлікту.

 

 У чому полягає питання, проблема конфлікту? Хто його головні учасники? Визначте потреби кожного учасника конфлікту (тобто порушення яких інтересів призвело до виникнення конфлікту). Що слід зробити, щоб знайти розумний вихід із складної ситуації?

 

9. Розробка альтернатив.

 

 Які варіанти розвитку конфлікту можна передбачити? Визначте найбільш прийнятий для всіх сторін.

 

10. Переговори.

 

 Чого я хочу добитись? Сформуйте чітке уявлення про загальний результат, тоді Ви зможете визначити свою подальшу поведінку. Як можна добитись справедливого результату, прийнятного для всіх? Чи не ігнорую я пропозиції іншої сторони? Чи не наполягаю лише на своїх доводах? Які питання я згоден включити в спільну згоду?

 

11. Посередництво.

 

 Чи можемо ми самостійно вирішити проблему? Можливо, нам потрібен посередник? Хто може стати посередником у вирішенні конфлікту? Чи підходить мені роль посередника у вирішенні конфлікту? Як я маю діяти, щоб не образити жодну з конфліктуючих сторін?

 

12. Розширення кругозору.

 

 Чи бачу я всю картину конфлікту, а не лише власну позицію в ньому? До чого може у майбутньому призвести заглиблення конфліктної ситуації?

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ

 

РІВНЯ  СТРАХІВ У ДИТИНИ

 

 

        Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

        Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

        Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

        Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.

        Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

        Більше заохочуйте, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

        Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин.

        Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів. Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть із нею малюнок.

        Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу. Змініть образ страху.

        Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини подолання свого страху.

        Посміхайтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов’язково страшну!) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вами. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже майже перемогли його.     Важливо, щоб дитина зрозуміла: «У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

       І пам’ятайте – дитина має право на помилку! Вона має знати – батьки в будь-якій ситуації підтримають її й не стануть менше любити!

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З ПІДТРИМКИ

ПОЗИТИВНОЇ САМООЦІНКИ У ПІДЛІТКА

 

      Людині потрібно, щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали, щоб вона була комусь потрібна і близька, щоб у неї був успіх у справах, навчанні й роботі, щоб вона могла реалізувати власні здібності, вдосконалюватися, поважати себе. Основа самооцінки дитини закладається в залежності від того, як із нею поводяться батьки. Якщо вони розуміють і приймають її, терпляче ставляться до її недоліків і промахів, вона виростає з позитивним ставленням до себе. Якщо дитину постійно «виховують», критикують і муштрують, самооцінка її виявляється низькою, хибною.

 

      Загальний закон тут простий: у дитинстві ми дізнаємось про себе лише зі слів та ставлення до нас рідних. Образ дитини будується зовні, рано чи пізно вона починає бачити себе такою, якою її бачать інші. Кожним зверненням до підлітка – словом, вчинком, інтонацією, жестом, виглядом і навіть мовчанням – ми сповіщаємо йому не лише про себе, але й завжди про нього, а часто саме про нього.

 

       Від знаків любові й визнання у підлітка складається відчуття: «Зі мною все гаразд», «я – добрий». А від сигналів засудження, невдоволення, критики – відчуття: «зі мною щось негаразд», «я – поганий». Покарання, а тим більше саме покарання, лише заглиблює його відчуття неблагополуччя й нещастя. Унаслідок підліток, врешті-решт, може дійти висновку: «Поганий, то й нехай! І буду поганим!» Це – виклик, за яким приховується гіркота відчаю.

 

          Щоб не допустити глибокого розладу дитини із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку, відчуття самоцінності. Це можна зробити, керуючись наступними принципами:

 Безумовно приймати дитину такою, якою вона є.

 Активно співчувати її потребам і хвилюванням.

 Бути разом із нею (читати, поділяти захоплення, відпочивати).

 Не втручатися в ті її заняття, з якими вона справляється самостійно.

 Допомагати, коли просить.

 Підтримувати успіхи.

 Довіряти їй свої почуття.

 Конструктивно вирішувати конфлікти.

 Використовувати в повсякденному спілкуванні фрази: «Мені добре з тобою», «Мені подобається, як ти…», «Ти, звичайно, впораєшся», «як добре, що ти у нас є».

 Бути міцними й послідовними. Діти – тонкі психологи. Вони чудово відчувають слабкості дорослих. Тому, не дивлячись на вашу готовність до компромісу, син або донька мають знати, що батьківський авторитет непорушний. Якщо ж дорослі демонструють підлітку власну невитриманість, істеричність, непослідовність, важко чекати від нього доброї поведінки.

 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ

«Тілесні покарання – хибний спосіб виховання»

 

           Караючи дитину «під гарячу руку» ви демонструєте гірше володіння собою, аніж вимагаєте цього від дитини, роблячи це не для виправлення дитини, а щоб розрядити нервову напругу. Слід пам’ятати, що ми не можемо дати дітям більше, ніж маємо самі.

 

 Показуючи при дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте їм поганий приклад.

 

 Тілесні покарання вимагають від батьків менше розуму та здібностей, ніж будь-які виховні заходи.

 

 Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розуміти та приймати закони моралі.

 

 Ляпаси можуть лише утвердити, але не змінити поведінку дитини.

 Задача дисциплінарної техніки – змінити бажання дитини, а не лише її поведінку.

 Покарання примушують дитину побоюватись втратити батьківську любов. Вона почуває себе знедоленою та починає ревнувати до брата чи сестри.

 

 Часті покарання спонукають дитину зоставатися інфантильною.

 У покараної дитини може виникнути вороже почуття до батьків. І щойно в ній поєднаються два почуття – любов та ненависть, як зразу виникає внутрішньо особистісний конфлікт.

 

 Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я.

 Говоріть з дитиною так, щоб не залишалось жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турботою і тривогою за неї, а не бажання відмахнутися, образити.

 Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми.

 

 Незначну домішку брехливості, штучності діти помічають дуже добре.

 

 Не забувайте поділитись зі своїми дітьми досягненнями й невдачами, тоді вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.

 

 При можливості доцільно замінити покарання на:

- терпіння (це найбільша доброчесність, яка може бути в батьків);

 пояснення (поясніть дитині, чому її поведінка неправильна, при цьому будьте по-можливості стислі);

-відволікання (постарайтесь запропонувати вашій дитині щось більш привабливе, аніж те, що їй заманулося);

- заохочування (це більш ефективно, ніж покарання).